РЕУЦЬКИЙ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ (11.01.1978 – 18.02.2023)
Михайло Реуцький народився 11 січня 1978 року в селі Старосілля Городнянського району на Чернігівщині.
Був активним учасником Революції Гідності. З листопада 2013 року після роботи він постійно їздив на Майдан. У цей час працював у Лук'янівському СІЗО, усе життя військовим. Разом із друзями входив до складу Святошинської самооборони. У 2014 році на першій хвилі призову добровольцем пішов служити в батальйон «Київська Русь». У складі АТО прослужив 4 роки, пройшов гарячими точками: на першій лінії на горі Карачун, Піски, Авдіївка, Іловайськ, Волноваха, Щастя. Перебував у селі Водяне біля Донецького аеропорту, під час його оборони. Багато разів був поранений, зокрема, в Маріуполі, коли під час бою, на нього впали дроти лінії електропередач, продовжував обстріл та знепритомнів. У 2018 році дістав інвалідність через важке поранення в ногу й повернувся до цивільного життя. Відразу після початку повномасштабного вторгнення Росії до України, попри інвалідність, добровільно вступив до лав Збройних Сил України – ніс військову службу в лавах 101-ї окремої бригади охорони Генштабу. Він воював у боях за Київ, потім – за Київську область. Після звільнення Київщини, бажаючи брати активну участь у захисті України, разом зі своїми побратимами 19 травня 2022 року перевівся до складу 93-ої окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Обіймав посаду заступника командира бойової машини – командира-оператора 2-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 8-ої механізованої роти 3-го механізованого батальйону військової частини. Брав участь у звільненні Харківщини – Ізюму та Салтівки. Потім – Бахмут, Соледар і знову Бахмут. Перше поранення він отримав у живіт, вдруге – уламок потрапив у руку й зачепив нерв у місті Соледар: він не міг нормально рухати рукою.
Під час обходження позицій 18 лютого 2023 року потрапив під кулеметний обстріл. Зазнав важкого поранення – уламок зніс пів обличчя та розірвав шию. Очевидно, це була засідка саме на нього, оскільки він особисто завдав великої шкоди особовому складу противника. Він був професійним «ПТУРистом» –оператором протитанкових керованих реактивних снарядів. На його рахунку понад 250 пострілів.
Загинув 18 лютого 2023 року в боях за місто Бахмут на Донеччині. Полеглого поховали 25 лютого 2023 року на Алеї Слави Берковецького цвинтаря у Києві.
У загиблого залишилися мама, яка проживає у Носівці, дружина Наталя, донька Катерина та син Богдан.
Звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (8 липня 2023, посмертно) – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.
