РЕНКАС ІЛЛЯ ВОЛОДИМИРОВИЧ (07.03.1998 – 04.01.2024)
Старший солдат Ілля Володимирович Ренкас народився і деякий час проживав у Носівці. Шкільні роки його пройшли в м.Бровари. Він також там здобував середню спеціальну освіту. Працював на різних роботах, був фаховим автослюсарем, зварювальником.
Він завжди дружив із спортом, музикою, був душею компанії і мав велику кількість друзів, знайомих, був неймовірним оптимістом, веселуном. Він, як і кожна молода людина, мав свої амбіційні плани в житті, де неодмінно мало бути справжнє кохання, улюблена справа, чоловічі вчинки.
Із усіх планів він встиг реалізувати лише один, і той, що певно ніколи й не планував – стати Воїном.
На жаль, Героями не народжуються, ними стають. І в одну мить, як почалася страшна кровопролитна повномасштабна війна, народилася ціла армія Героїв. І серед них – наш земляк, Ілля Ренкас.
Вже в перший день він разом із сестрою-двійняшкою Ілоною прийшли до військкомату, готові стати на захист рідної землі. Ілону відмовили, а Ілля вже 8 березня 2022 року боронив Чернігів та звільняв Чернігівщину. У його підрозділі було багато носівчан. У тому числі й сусід, Любомир Луцак. Вони товаришували до війни, Ілля болісно сприйняв його загибель, і як усі воїни, дав собі слово помститися за нього, за всіх побратимів, яких забрали ворожі кулі на всіх дорогах війни.
А він таки повоював. Після Чернігівщини просився на схід, бо звик бути там, де непросто, він завжди так у житті. Пройшов Бахмут, тримали оборону до того часу, доки їхній підрозділ вивели. Він був старшим розвідником-снайпером. Це дуже ризиковано й небезпечно. Та чи є що безпечне на війні? Але побратими говорили: якщо з нами «Рекс» (таким був його позивний), операція успішна. І тільки Ілля і мама знали: його берегла солдатська молитва, покладена сину в дорогу на війну…
А потім була Авдіївка...
Мама, розповідаючи про свого Героя, ледь стримуючи сльози, згадує, як вона, студентка Донецького інституту, проходила практику в Авдіївці. Чи могла вона тоді уявити, що її дитина знайде тут свою смерть?
Ілля дуже часто виходив із нею й сестрою на зв’язок. Для цього придбав сам старлінк, генератор, щоб бути завжди поруч, хоч і на війні. Особливо це відчувалось останній рік, коли родина втратила чоловіка й батька, Володимира Івановича.
Мама, Антоніна Василівна, жила від дзвінка до дзвінка, від повідомлення до повідомлення, бо хоч і не дуже багатослівним був її син, мамине серце відчувало, в якому пеклі він і його побратими там.
Останнє повідомлення було о 9.38 4 січня 2024 року, в той страшний день, який став останнім для її 25-річного сина. Вона передчувала біду, але відмовлялася вірити в найгірше, ще надсилала фото його донечки, писала повідомлення… Але він їх уже не побачив…
Залишаючись вірним військовій присязі, даній українському народу, відстоюючи територіальну цілісність і державний суверенітет України, старший солдат Ілля Ренкас загинув під час виконання службовий обов’язків внаслідок штурмових дій противника біля населеного пункту Авдіївка.
Прижиттєво Ілля отримав три дуже дорогих йому нагороди: медаль «Захиснику вітчизни» – від Президента України, «Хрест Хоробрих» та «Золотий хрест» – від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.
У Героя Іллі Ренкаса залишилася мама Антоніна Василівна, сестра Ілона, донечка Єва.
Пам’ять про життєвий та військовий подвиг Героя житиме в серцях земляків.
Поховано Іллю Ренкаса на Житомирщині в с.Михайлівка, Коростенського району, поруч із могилою батька.
