ЛУЦАК ЛЮБОМИР ВАСИЛЬОВИЧ (31.07.1991 – 23.09.2022)
Родом захисник із Івано-Франківщини. Втім, Носівка для нього стала рідною, бо тут зустрів свою кохану, тут народилася його сім’я, з’явилися на світ донечка й синочок. Молода сім’я вила своє родинне гніздечко, будували плани, які в одну мить обірвалися через трикляту війну.
Працював слюсарем із огляду та ремонту рухомого складу в Українській залізничній швидкісній компанії.
Солдат Любомир Луцак був призваний на військову службу 9 березня 2022 року. Служив гранатометником ІІ стрілецького відділення І стрілецького взводу 3 стрілецької роти.
Його ім’я було настільки співзвучним із його життєвою позицією, світосприйняттям. Любомира всі пам’ятають усміхненим, щирим, із відкритою душею і неймовірно залюбленим у свою родину й рідну землю. Саме тому в перші дні війни він став на захист України добровольцем, боронивши з побратимами Чернігів. Далі був схід…Боляче, що саме тут його настигла смерть від ворога.
23 вересня 2022 року внаслідок артилерійського обстрілу, будучи вірним військовій присязі в бою за нашу Батьківщину та місто Бахмут, виявивши стійкість та мужність поблизу с. Миколаївка Друга Бахмутського району на Донеччині, отримав поранення несумісні з життям.
У загиблого залишилася дружина Руслана Володимирівна та діти: Анастасія та Олександр.
Любомира поховали як Героя, бо він – справжній герой, який, незважаючи на свій молодий вік, жив на повен зріст, із відкритою настіж душею, із повагою і любов’ю до життя й України.
Поховано Любомира на кладовищі по вул. Княгині Ольги у Носівці.
За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Указом Президента України від 17.04.2023 року № 230/2023 солдат Любомир Луцак був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
