КРАПИВ’ЯНСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ (09.09.1992 – 30.04.2024)
Молодший сержант Олексій Крапив’янський народився та виріс у селі Володькова Дівиця. Закінчив місцеву школу, працював підсобним робітником на Дарницькій ТЕЦ. Жив, як усі, доки у 2014 році росія не почала війну. Він став на захист одним із перших, підписавши контракт, бо таким був завжди: відкритим, рішучим, відповідальним. Був справжнім воїном, народжений виконувати чоловічу роботу. І Олексій її виконував. Саме у військовій справі він себе знайшов. Тому, повернувшись у 2019 році до цивільного життя, за кілька місяців знову повернувся до служби в ГУР.
Про бійців військової частини, де служив наш земляк, кажуть: «Їх обличчя не побачити, але вони бачать все!»
Їхня робота прихована від ворожого ока, але вони знають все про свого противника. Воїни - розвідники виконують чи не одну з найбільш ключових та найнебезпечніших справ, аби якнайшвидше наблизити нас до перемоги. Вони працюють просто в тилу ворога, щодня наражаючи себе на небезпеку та ризикуючи своїм власним життям.
Він часто виходив на зв’язок, особливо ці останні місяці, коли дружина була при надії. Він так і не побачив народження ще однієї дитини… 29 квітня 2024 року пізно ввечері дружина Інна востаннє з ним говорила. Олексій заспокоював, попередив, щоб не хвилювалася, бо 30 квітня він йде на завдання… Воно стало для нього останнім…
У загиблого військовослужбовця лишилася дружина Інна, синочок Богданчик, мама Світлана Іванівна.
Нагороджений іменним годинником від Президента України, нагрудним знаком «Знак пошани» від 15.09.2015 року № 698, заохочувальною відзнакою Головного управління розвідки Міністерства оборони України медаллю «За бойові заслуги» від 26.10.2023 №154.
Заохочувальна відзнака Головного управління розвідки Міністерства оборони України «За мужність при виконанні спецзавдань» від 05.06.2024 №71 (посмертно) .
